Як українці ставляться один до одного?

«Свої — не чужі»: як українці ставляться до земляків, які виїхали за кордон

Переїзд за кордон під час війни — не втеча, а спроба вижити.
Та чи всі готові так це сприймати? В Україні дедалі частіше точаться дискусії навколо ставлення до тих, хто залишив країну в пошуках безпеки. Для когось це — болюча необхідність, для інших — привід для звинувачень.

• Що показують опитування?
Нещодавнє опитування за участі 2005 респондентів дало неоднозначні результати:

1. 66% українців вважають, що суспільство позитивно сприйме тих, хто повернеться додому з-за кордону.
2. Але 52% вважають, що повернення біженців може стати джерелом конфліктів.
3. 49% очікують, що влада може ухвалити несприятливі закони для тих, хто повертається.
4. 36% прямо вважають, що повернення біженців сприйматиметься як зрада.

Ці цифри говорять не лише про страх, але й про глибокі соціальні розломи, які потребують діалогу й розуміння.

• Тимчасовий захист — не назавжди
Європейський Союз продовжив тимчасовий захист для біженців з України до 4 березня 2025 року. Це рішення дає змогу українцям залишатися за кордоном легально, однак питання повернення залишається відкритим.

• Чи повернуться ті, хто побудував нове життя в іншій країні? І чи чекатиме їх вдома розуміння — чи осуд?

Що нас роз’єднує?
Експерти говорять про кілька глибинних ліній поділу:

1. Фінансова нерівність і корупція — ті, хто «виживає», і ті, хто «виграє» навіть у кризу. Це створює напругу.
2. Старі поділи — мова, релігія. Вони не домінують сьогодні, але не зникли повністю.
3. Різний досвід війни:

• Хтось втратив дім, а хтось — ні.

• Хтось воює, а хтось волонтерить або живе в тилу.

• Хтось втратив близьких, а хтось — ні.

Цей особистий досвід стає основою для непорозуміння й оцінок на кшталт: «ти не був тут, ти не маєш права судити».

• «Раніше було соромно бути українцем — тепер ні»
Є і світла сторона. До повномасштабного вторгнення 18% українців казали, що їм соромно за свою ідентичність.

У Польщі багато заробітчан уникали називати себе українцями.

• Сьогодні все змінилося. І вдома, і за кордоном українці стали гордими за свою націю, допомагають армії, волонтерять, зберігають мову та культуру навіть у чужому середовищі.

Свої — це ті, хто поруч душею
Виїхати — це не означає зрадити. Багато тих, хто залишив Україну, досі щодня підтримує її фінансово, інформаційно, емоційно. Вони — теж частина боротьби.

Повернутись додому має бути правом, а не випробуванням. І не повинно бути поділу на «кращих» і «гірших» українців.

 Пам’ятаймо: війна не закінчується тоді, коли замовкає зброя — вона триває в серцях. А єдність — це наш головний захист.