За результатами останнього аналітичного звіту «Вимушене переміщення за кордон», лише 25% українців, які були змушені покинути країну через повномасштабну війну з Росією, у майбутньому планують повернутися на батьківщину. Цей висновок було оголошено Дмитром Лубінцем, уповноваженим Верховної Ради з прав людини. У тексті звіту наводяться численні деталі, що підтверджують складність ситуації, з якою стикаються мільйони українців, а також основні причини, які впливають на їхні рішення щодо повернення.
Статистика та числові дані
За даними Організації Об’єднаних Націй, через збройну агресію Росії понад 6,8 млн українців були змушені виїхати з України у пошуках тимчасового захисту. Однак лише одна чверть із цих осіб висловила намір повернутися, що свідчить про наявність численних бар’єрів для реінтеграції. Серед тих, хто лишився за кордоном, люди відчувають невизначеність щодо подальшого майбутнього: хтось не може визначитися, хтось планує залишитися на постійно, а деякі хочуть жити, розділяючи своє життя між двома країнами.
Якщо порівнювати дані, то станом на липень 2024 року, за інформацією ООН, в Європі налічувалося 6 021 400 українських біженців. Найбільша кількість осіб, які шукали притулку, зосередилася в Німеччині – понад 1,1 млн людей. Польща прийняла близько 957 тисяч українців, а Чехія – 353 тисячі. Крім того, ще 558 300 українців знайшли притулок поза межами Європи. Ці цифри свідчать про те, що проблема вимушеного переміщення є не лише внутрішньою, а й міжнародною, адже вона стосується кількох країн, які намагаються забезпечити необхідну підтримку та соціальні гарантії для переселенців.
Причини небажання повертатися
Головними чинниками, що впливають на рішення українців щодо повернення, є питання безпеки, економічні перспективи та рівень соціальних гарантій. В умовах, коли на батьківщині досі існують елементи військової небезпеки та нестабільності, багатьох не переконує перспектива повернення. Економічна ситуація теж грає свою роль: зниження рівня доходів, нерозвинена інфраструктура, а також нестача робочих місць створюють додаткові перешкоди для тих, хто задумується про повернення.
Соціальні гарантії, що мають забезпечити підтримку вимушено переміщених осіб після повернення, наразі недостатньо розвинуті. Ситуація ускладнюється ще й тим, що багато українців не отримали чітких відповідей щодо того, які можливості та допомога їх чекають на батьківщині. Через це частина опитаних або не має визначеної думки, або планує залишатися за кордоном, а хтось висловлює бажання жити на дві країни, використовуючи переваги як місця тимчасового перебування, так і рідної землі.
Виклики системного підходу до повернення
Дмитро Лубінець наголошує, що без системного підходу процес повернення українців буде надзвичайно повільним та складним. Він вказує на необхідність скоординованої роботи між державою, місцевою владою та міжнародними партнерами. Лише комплексні заходи, що включають розробку чіткої інформаційної політики, спрямованої на пояснення можливостей та перспектив повернення, можуть забезпечити поступове вирішення цієї проблеми. Важливо не лише повернути переселенців, а й створити для них умови для повноцінної інтеграції в суспільство.
У контексті цього уряд України вже зробив певні кроки. Наприклад, було повідомлено, що український уряд виділив на нову програму Міністерства національної єдності понад 150 млн гривень. Ці кошти призначені для сприяння поверненню українців з-за кордону, що свідчить про розуміння державними структурами важливості розробки ефективної політики для вирішення цієї проблеми.
Аналіз перспектив та можливих рішень
За даними дослідження, навіть невеликий відсоток бажаючих повернутися може стати важливою базою для подальшої реконструкції та розвитку країни. Проте, без належного координаційного механізму та конкретних дій, процес повернення може затягнутися на роки. Потрібно створювати умови, які б гарантували не лише безпеку, а й стабільний економічний розвиток. Наприклад, інвестиції в інфраструктуру, створення нових робочих місць, розвиток малого та середнього бізнесу – все це є ключовими факторами для відновлення довіри переселенців до рідної землі.
Крім того, важливо активно інформувати громадськість про всі можливості, що надаються державою для підтримки вимушено переміщених осіб. Прозора та доступна інформаційна політика допоможе зменшити невизначеність і страх, які зараз сповивають багатьох українців. Лише через системну та чітку комунікацію можна донести до людей реальні плани та перспективи для їхнього майбутнього.
Підсумки
Таким чином, ситуація з вимушеним переміщенням українців за кордон є надзвичайно складною та багатогранною. Лише 25% опитаних планують повернутися через низку факторів: безпекові питання, економічна нестабільність та недостатній рівень соціальних гарантій. За даними ООН, понад 6,8 млн українців змушені шукати захисту за межами країни, зокрема в Німеччині, Польщі, Чехії та інших державах, що підкреслює масштаб проблеми. Без системного підходу та координації між державними структурами, місцевою владою та міжнародними партнерами повернення українців буде повільним і складним процесом. Програми, спрямовані на підтримку переселенців, зокрема 150 млн гривень, виділених на нові ініціативи, можуть стати важливим кроком у цьому напрямку, проте для досягнення успіху потрібні конкретні дії, спрямовані на забезпечення безпеки, економічної стабільності та соціальної підтримки для всіх громадян.
Цей детальний аналіз проблематики вимушеного переміщення підкреслює, наскільки важливою є координація зусиль на всіх рівнях та активне інформування громадськості щодо можливостей повернення. Лише тоді можна створити умови, за яких українці зможуть не тільки повернутися на батьківщину, а й інтегруватися в суспільство, сприяючи подальшій реконструкції та розвитку країни.