Війна змусила мільйони українців залишити свої домівки та шукати притулку за кордоном. Але навіть після стабілізації ситуації багато хто з них не поспішає повертатися додому. Чому так відбувається? Голова організації «Євромайдан-Варшава» та фонду Stand with Ukraine Наталія Панченко пояснила основні причини цієї тенденції у рамках проєкту громадської ініціативи «Голка» – «Мости України».
Відсутність зрозумілих правил
За словами Панченко, основною причиною є відсутність чітких правил та соціальних механізмів в Україні, які б гарантували прогнозованість у повсякденному житті.
«У Франції, Німеччині чи Польщі я чітко розумію правила гри. А в Україні їх часто просто немає. Це важко, і багато українців вказують саме на цю проблему. Наприклад, у побутових ситуаціях: у Польщі, якщо тебе обходять у черзі, достатньо сказати про це, і питання вирішене. А в Україні можуть відповісти: “Ну так і стой”. У такі моменти я просто гублюся», – поділилася Наталія.
Інфраструктура та державні механізми
Проблема не обмежується лише соціальними аспектами. Виконавчий директор Асоціації міст України Олександр Слобожан зазначив, що українці не повертаються через незадовільну роботу деяких державних органів і повільне відновлення інфраструктури.
Хто найчастіше повертається?
На думку очільниці Інституту демографії та соціальних досліджень Елли Лібанової, найбільше шансів на повернення мають висококваліфіковані фахівці. Водночас результати дослідження Інституту Ifo в Мюнхені показують, що 25% українських біженців планують залишитися за кордоном у довгостроковій перспективі.
Хто має створювати умови для повернення?
Експерт з міграційної політики Андрій Гайдуцький вважає, що відповідальність за створення умов для повернення українців лежить переважно на громадах, а не лише на державних міністерствах.
Українці, які тимчасово живуть за кордоном, потребують стабільності та передбачуваності у повсякденному житті. Щоб забезпечити повернення більшості біженців, Україні необхідно розвивати соціальні механізми, покращувати інфраструктуру та змінювати підходи до роботи державних органів. В іншому випадку, частина з них може обрати життя за кордоном як постійний варіант.